Кінабалу (національний парк)
| малай. Taman Kinabalu | |
|---|---|
 Парк Кінабалу | |
| 6°09′ пн. ш. 116°39′ сх. д. / 6.15° пн. ш. 116.65° сх. д. | |
| Країна |  Малайзія |
| Розташування | Сабаг, Малайзія |
| Найближче місто | Кота-Кінабалу, Туаран, Кота-Белуд, Ранау |
| Площа | 754 км² |
| Засновано | 1964 |
| Оператор | Парки Сабаг |
| Світова спадщина ЮНЕСКО | |
| Назва ЮНЕСКО: | Kinabalu Park |
| Країна: | Малайзія |
| Тип: | природний |
| Критерії: | ix, x |
| Об'єкт №: | 1012 |
| Регіон ЮНЕСКО: | Азія і Океанія |
| Зареєстровано: | 2000 (24 сесія) |
| Статус: | світова спадщина ЮНЕСКО і national natural historic site of Malaysiad[1] |
| Вебсторінка | sabahparks.org.my/kinabalu-park |
 | |
  Кінабалу (національний парк) (Малайзія) | |
 | |
 Кінабалу у Вікісховищі | |
Парк Кінабалу (малай. Taman Kinabalu), створений як один з перших національних парків Малайзії в 1964 році, є першим в Малайзії об'єктом Світової спадщини, відзначеним ЮНЕСКО в грудні 2000 року за його «видатні універсальні цінності» і роль як одну з найважливіших біологічних ділянок в світі з більш ніж 4500 видами флори і фауни, в тому числі 326 видів птахів, близько 100 видів ссавців[2] і понад 110 видів равликів.[3]
Розташований на західному узбережжі Сабага, малайзійської частини Борнео, він займає площу 754 кв. км. навколо гори Кінабалу, що з висотою 4 095,2 м.н.м. є найвищою горою на острові Борнео.
Парк є одним з найпопулярніших туристичних місць в Сабагу і Малайзії в цілому. Напр. у 1967 році парк відвідали більш 987 653 відвідувачів і 43 430 альпіністів.
Британський колоніальний адміністратор і натураліст Г'ю Лоу очолив експедицію в регіон з Туарану в 1851 році. Він також став першою відомою людиною, яка досягла вершини гори Кінабалу.[4] Найвищий пік гори був пізніше названий його ім'ям —пік Лоу.
Територія була визнана національним парком в 1964 році. Парк визнаний як Парк спадщини Асоціації Націй Південносхідної Азії (англ. Association for Southeast Asian Nations (ASEAN) Heritage Park).[5]
Парк Кінабалу розташований на хребті Крокера на західному узбережжі Сабага. Він розташований в районі Ранау, в межах області Західне Узбережжя. Парк не слід плутати з Національним парком «Хребет Крокера», який є окремим парком на південь від парку Кінабалу.
Штаб-квартира знаходиться на південній межі парку Кінабалу на висоті 1 563 м.н.м. у в 88 кілометрах від міста Кота-Кінабалу; у бік штаб-квартири парку ведуть асфальтовані дороги з інших місць Сабага.
Цей парк знаходиться у віданні організації «Парки Сабаг». У парку є місця для відпочинку у вигляді шале, в основному навколо штаб-квартири. Бронювання готелів та гідів для альпіністів відбувається через приватну компанію Сутера Санкчуарі Лоджес (також відому як Сутера Харбор). Кожна людина, яка бажає піднятися на гору, повинна робити це у супроводі кваліфікованого гіда, зупинятися принаймні на одну ніч у їх готелі біля входу і т. д.
Гірська стежка на вершину починається з Тімпохону. Існує і альтернативний маршрут під назвою «Стежка Месілау».
Примітною особливістю парку є буерак Лоу. Це яр глибиною 1,6 км і протяжністю 10 кілометрів на схилі піку Кінабалу.
Ця ботанічна ділянка має різноманітність флори і фауни у 4-х кліматичних зонах; починаючи з насичених рівнинних діптерокарпових лісів, через гірські дуби, рододендрони, через хвойні ліси, до альпійських лучних рослин і хирлявих чагарників зони вершини. Гора також відома своїми численними видами хижих рослин і орхідей, в першу чергу Nepenthes rajah.
Він також є домівкою для багатьох ендемічних видів тварин, включаючи гігантську червону п'явку Кінабалу і гігантського черв'яка Кінабалу. Парк також дає притулок безлічі птахів, комах, ссавців, амфібій і рептилій.
Гора Кінабалу є однією з наймолодших невулканічних гір у світі. Вона була сформована протягом останніх 10-35 мільйонів років. Гора досі росте зі швидкістю 5 міліметрів в рік.
- ↑ Warisan Kebangsaan 2007
- ↑ Chilling out in a tropical destination [Архівовано 23 травня 2016 у Wayback Machine.].
- ↑ Liew, T.S., M. Schilthuizen & M. Lakim, 2017.
- ↑ Kinabalu Park. Sabah Parks. Архів оригіналу за 4 August 2008. Процитовано 1 листопада 2008.
- ↑ UNEP. Архів оригіналу за 12 лютого 2005. Процитовано 10 листопада 2016.