Світова спадщина ЮНЕСКО

Світова́ спа́дщина ЮНЕСКО (англ. World Heritage) — видатні культурні та природні цінності, що вважаються надбанням усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО.

1972 року, на XVII сесії в Парижі, ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної й природної спадщини^[1] (набула чинності в 1975 році). До початку 1992 року Конвенцію ратифікували 123 країни-члени ООН (в тому числі СРСР в 1988 році)^[2].

На 23 жовтня 2020 року Конвенцію вже ратифікували 194 держави-учасниці. Тільки Ліхтенштейн, Науру та Тувалу не є учасниками Конвенції. У 2017 році Ізраїль та США заявили про вихід з організації^[3].

Статус об'єкта Світової спадщини дає такі переваги:

Додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів.
Підвищує престиж територій і установ, які ними опікуються.
Сприяє популяризації включених у Список об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування (у першу чергу, екологічного туризму).
Забезпечує пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів Світової культурної й природної спадщини, у першу чергу, з Фонду Світової спадщини.
Сприяє організації моніторингу і контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.

Станом на 2023 рік у списку Світової спадщини перебувають 1157 об'єктів (зокрема 900 культурних, 218 природних і 39 змішаних) зі 167 країн^[4]^[5]. З об'єктів, розташованих по країнах, Італія є батьківщиною найбільшого числа об'єктів Світової спадщини з 58 об'єктами. За нею іде Китай (56), Німеччина (51), Іспанія (49), Франція (49), Індія (40) та Мексика (35). ЮНЕСКО надає кожному об'єкту Світової спадщини ідентифікаційний номер; але нові включення часто включають попередні об'єкти, доповнені в рамках розширення. У результаті, ідентифікаційні номери перевищують 1200, хоча об'єктів у списку є менше.

Це окремі архітектурні споруди й ансамблі — Акрополь, собори в Ам'єні та Шартрі, історичний центр Варшави (Польща), Львова (Україна), Московський кремль і Красна площа (РФ) та інші міста — Бразиліа, Венеція разом з лагуною та ін.; археологічні заповідники — Дельфи та ін.; національні парки — Морський парк Великого Бар'єрного рифу, Єллоустонський (США) та інші. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їхнього збереження.

Критерії

Головна мета списку Світової спадщини — зробити відомими та захистити об'єкти, які є унікальними. З цією метою, а також через прагнення до об'єктивності, були складені оцінювальні критерії. Спочатку (з 1978 року) існували тільки критерії для об'єктів культурної спадщини — цей список налічував шість пунктів. Потім, — для відновлення рівноваги між різними континентами, — з'явилися природні об'єкти та для них список складався з чотирьох пунктів. Нарешті у 2005 році всі ці критерії були зведені воєдино, і тепер кожен об'єкт Світової спадщини має у своєму описі хоч би один з них^[6]. Номери критеріїв зазвичай позначаються римськими числами, написаними маленькими буквами.

Культурні критерії

(i) Об'єкт має являти собою витвір творчого людського генія.
(ii) Об'єкт має представляти, як важлива зміна людських цінностей протягом певного часу або в межах певного культурного регіону впливає на розвиток архітектури або технологій, монументального мистецтва, міського планування або ландшафтного дизайну.
(iii) Об'єкт має слугувати унікальним або принаймні винятковим свідоцтвом культурної традиції або цивілізації, яка нині існує або припинила своє існування.
(iv) Об'єкт має бути видатним зразком типу споруди, архітектурного або технологічного ансамблю або ландшафту, який (або які) ілюструють важливу епоху (або епохи) історії людства.
(v) Об'єкт має бути видатним зразком традиційного поселення, землекористування або водокористування, який представляє певну культуру або певну форму взаємодії людини з довкіллям, особливо якщо такий зразок став вразливим під впливом незворотних змін.
(vi) Об'єкт має бути прямо чи опосередковано пов’язаним з подіями або наявною традицією, ідеями або віруваннями, з творами мистецтва та літератури, що мають світове значення. (Комітет ЮНЕСКО вважає, що цей критерій варто застосовувати у поєднанні з іншими критеріями.)

Природні критерії

(vii) Об'єкт має представляти зразок унікального природного явища або ділянку неповторної природної краси та естетичної важливості.
(viii) Об'єкт має бути видатним прикладом, який представляє основні віхи історії людства, в тому числі сліди давнього життя, важливі поточні геологічні процеси формування земної поверхні, або важливі геоморфологічні та фізіографічні явища.
(ix) Об'єкт має бути видатним зразком, що представляє важливі поточні екологічні та біологічні процеси в еволюції та розвитку наземних, прісноводних, берегових та морських екосистем та сукупностей рослин і тварин.
(x) Об'єкт має бути ареалом проживання найбільш важливих видів з погляду збереження біологічного розмаїття, в тому числі видів, що знаходяться під загрозою зникнення та мають видатну універсальну цінність для науки та збереження довкілля.

Процедура внесення до Списку світової спадщини ЮНЕСКО

На першому етапі об'єкт необхідно внести до Попереднього списку об'єктів-кандидатів на включення до Списку всесвітньої спадщини. Внесення до Попереднього списку передбачає намір держави надалі включити цей об'єкт до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Заявка на включення до Попереднього списку має бути подана до Секретаріату ЮНЕСКО не менше ніж за рік до подання номінаційного досьє для включення об'єкта до Списку всесвітньої спадщини.

У ході підготовки документації для включення об'єкта до Списку всесвітньої спадщини держава-учасниця Конвенції 1972 року має залучити широке коло учасників, зокрема представників, що входять до складу управління відповідним культурним чи природним об'єктом, представників місцевих та регіональних влад, місцеві суспільства, неурядові організації, інші зацікавлені сторони.

Документація має бути підготовлена англійською або французькою мовою у стандартному форматі заявки, який включає назву об'єкта, інформацію про його географічне розташування, стислий опис та обґрунтування щодо видатної універсальної цінності об'єкта.

Згідно із процедурою після внесення об'єкта до Попереднього списку починається процес підготовки номінаційного досьє для включення об'єкта безпосередньо до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Секретаріат ЮНЕСКО подає номінаційне досьє на включення об'єкта до Списку всесвітньої спадщини на розгляд Комітету всесвітньої спадщини, який вивчає, чи відповідає об'єкт критеріям щодо видатної універсальної цінності. У разі визнання відповідності цим критеріям Комітет всесвітньої спадщини приймає рішення про включення об'єкта до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО^[7].

Списки об'єктів світової спадщини

Світові пам'ятки ЮНЕСКО (інтерактивна карта)

Регіони, що представлені тут, визначені ЮНЕСКО для його дій, і не обов'язково відображають фактичне географічне розташування країн.

5 географічних регіонів, визначених ЮНЕСКО:

Європа і Північна Америка

Азія і Океанія

Арабські країни

Латинська Америка і Кариби

Африка

Регіон ЮНЕСКО	Культурний тип	Природний тип	Змішаний тип	Загалом	%
Африка	54	39	5	98	8 %
Арабські країни	82	5	3	90	8 %
Азія і Тихоокеанський регіон	195	70	12	277	24 %
Європа і Північна Америка	469	66	11	546	47 %
Латинська Америка і Кариби	100	38	8	146	13 %
Загалом	900	218	39	1157	100 %

Країни з найбільшою кількістю об'єктів Світової спадщини (2023 рік).

Об'єкти Світової спадщини ЮНЕСКО під загрозою знищення

Перелік об'єктів Світової спадщини в небезпеці (ЮНЕСКО)

Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні

Докладніше: Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні

У списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні налічується вісім найменувань (станом на 2023 рік): сім культурних об'єктів і один природний. Із них один об'єкт — Собор Святої Софії у Києві та Києво-Печерська лавра визнані шедевром творчого людського генія (критерій I).

Див. також

Примітки

↑ Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини
↑ Картка Конвенції
↑ Ізраїль виходить із ЮНЕСКО слідом за США. BBC Україна (брит.). 12 жовтня 2017. Процитовано 4 січня 2018.
↑ [1], UNESCO World Heritage Sites official sites.
↑ Sites in Germany and Italy bring to 19 the number of sites inscribed on the World Heritage List this year, UNESCO World Heritage Sites official sites.
↑ Список критеріїв на офіційному сайті (англ.)
↑ Процедура внесення об’єктів культурної спадщини до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Постійне представництво України при ЮНЕСКО. 23 березня 2021. Процитовано 29 жовтня 2022.

Джерела та література

В. В. Максимов. Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 12. — ISBN 978-966-00-0855-4.

Посилання

Всесвітня культурна і природна спадщина // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
Загальна спадщина людства // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
Офіційний сайт Світової спадщини ЮНЕСКО(англ.)

[1] Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини

[2] Картка Конвенції

[3] Ізраїль виходить із ЮНЕСКО слідом за США. BBC Україна (брит.). 12 жовтня 2017. Процитовано 4 січня 2018.

[list-4] [1], UNESCO World Heritage Sites official sites.

[New_sites-5] Sites in Germany and Italy bring to 19 the number of sites inscribed on the World Heritage List this year, UNESCO World Heritage Sites official sites.

[6] Список критеріїв на офіційному сайті (англ.)

[7] Процедура внесення об’єктів культурної спадщини до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Постійне представництво України при ЮНЕСКО. 23 березня 2021. Процитовано 29 жовтня 2022.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]